Це мій перший вірш українською.
Дві жінки - одна з дитиной
Сонця й світла то дитя.
Інша з чорною хустиной
Від макушки до взуття.
Мати? Донька?
Сестре? - Тихо...
Не промовить, не зітхне.
Тільки заздрість, тільки лихо,
Бо вона як не живе.
Не живе та не вмирає,
Рада смерті послужить,
Та і смерть вона не знає,
Бо й її вона чернить.
Відійди, лиха, від мене
Та дитя моє не кривдь,
Руки тягнешь ти, шалена,
Бачу я тебе наскрізь.
Лише ти, лиха, дашь раду
Своїй тузі за життям,
Лише ти себе же зрадишь
Душі своїй забуттям.
Пригадай, ти вміла бути
Світлом, ніжністю, дитям -
Це ніколи не забути,
Навіть з чорним покриттям.
Ти прийшла, мабуть, за щастям,
За свободою, скорботна,
Та поринула в ненастя,
Біллю зламана, самотня.
Не іди на мене, злюча -
Я не винна, не причетна!
Я така ж була, болюча
Рана в серці, аж нестерпна.
Та мене спасла та ж сила,
Що і в тебе є -
Країна,
Мати-Земле,
Батько-Віра!
Чорна хустка не сховає
Ту реальність, що повсюди -
Що людина не маленька.
Правда є,
Була
І буде!
Наталя Кузьміна 15.04.2022
